Самоосвіта

Формування комунікативної компетентності учнів на уроках української мови та літератури (з досвіду роботи)
Посилання на досвід

    Освіта, яка не вчить жити успішно

в сучасному світі, не має ніякої цінності. Кожен із нас приходить у життя з природженою здатністю жити щасливо й успішно. А ми повинні збагатити цю здатність знаннями і навичками, які допомогли б нам її реалізувати якомога ефективніше.

                            Р.Т. Кійосакі

АКТУАЛЬНІСТЬ  ДОСВІДУ

Початок ХХІ ст. – це час визначення стратегічних орієнтирів, народження нової якості життя. Сучасні суспільно-економічні відносини змушують людину виявляти активну життєтворчість, мобільність, самостійність. Наразі піднімаються проблеми  про постійне самовдосконалення  і розвиток особистості, яка може керувати швидкозмінюваними процесами в навколишньому середовищі, а не залежати від них, адже вперше в історії людства покоління ідей і речей змінюються в часі швидше, ніж покоління людей (за визначенням  Е. Тоффлера).

Якість освіти визначається як «національний пріоритет і передумова національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства країни щодо реалізації права громадян на освіту» [Моніторинг якості освіти. – К.: К.І.С., 2004].

Сьогодні йдеться про формування людини,  здатної приймати відповідальні рішення, критично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися – одним словом, компетентної особистості.

Життєва компетентність учня – це запорука його успішного входження в систему соціальних, економічних, політичних та культурних відносин.

Інтеграційні процеси у світі зумовлюють взаємопроникнення культур, мов різних націй. В епоху масового поширення спілкування через електронні носії відбувається, на жаль, знецінення безпосереднього «живого» спілкування. Отже, вважаємо, що формуванню комунікативної компетентності особистості слід приділяти чільну увагу.

ІДЕЯ ДОСВІДУ, ЇЇ НОВАЦІЙНА ТА ІННОВАЦІЙНА ЗНАЧУЩІСТЬ

Компетентнісне ставлення особистості до життя означає потребу в самопізнанні, саморегуляції в різних видах творчої діяльності, уміння об’єктивно й адекватно вирішувати життєві проблеми.

Великий тлумачний словник сучасної української мови слово «компетентний» подає так: який має достатні знання в якійсь галузі, який з чим-небудь добре обізнаний, кваліфікований (у перекладі з лат. мови означає «належний, здібний»).

Комунікативна компетентність – це складова життєвої компетентності, і, за визначенням  І.Г.Єрмакова та Д.О.Пузікова, «включає сукупність здатностей, пов’язаних з ефективним спілкуванням, а саме: володіння рідною та іноземними мовами, знання, вміння та навички, пов’язані із застосуванням засобів комунікації, наявність умінь, пов’язаних із розумінням психологічних особливостей спілкування, здатність та готовність до реалізації навичок уникнення та розв’язання конфліктів, володіння навичками самопрезентації» [7, с. 35].

Ми, педагоги-словесники, працюючи над проблемою підготовки комунікативно спроможного та життєздатного випускника школи, формуємо компетентнісно орієнтовану особистість, щоб не допустити деструктивних життєвих криз конкретних людей (особливо молоді), подолати системну суспільну кризу.

НАУКОВІ, ПРАКТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ З ДАНОЇ ПРОБЛЕМИ

В основі сучасної дидактичної функції вчителя лежить діалог, який має спонукати учнів до співпраці з наставником, активізувати їх творчо-пошукову діяльність, самоосвіту тощо. У роботі керуємося науково-теоретичним досвідом з даної проблеми І.Г.Єрмакова, Д.О.Пузікова, Г.М. Несен, І.В. Родигіної, Л.В.Сохань (компетентнісний підхід до навчання), О.І.Пометун, Л.І.Пироженко (інтерактивні технології), А.С.Бєлкіна (технологія «Створення ситуації успіху»),В.В.Андрієвської, Г.О.Балла (діалогічний підхід в освіті), О.М.Пєхоти, Т.В.Гришиної (освітні технології), Ю.В.Васькова, В.Д.Шарко (педагогічні теорії, технології, досвід),  В.І.Бондаря (педагогічна технологія) тощо.

Законодавчою основою для реалізації досвіду є: Закон України «Про загальну середню освіту» (1999 р.), Національна доктрина розвитку освіти (затв. УПУ від 17.04.2002 р.), новий Державний стандарт з української мови та літератури (2011р.), Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) (2003 р.), Регіональна програма впровадження компетентнісно орієнтованого підходу в навчально-виховний процес (2004 р.), Указ Президента   України      «Про     Концепцію     державної     мовної     політики     України» (від 19.08.2006 р.) тощо.

Сутність змін пов’язана з необхідністю впровадження компетентнісно спрямованої освіти. Реалізувати завдання, виголошені у стандартах, можна за умови, якщо навчально-виховний процес в школі буде «спрямовано на розвиток активності, самостійності, творчих можливостей кожного школяра, оскільки суспільство потребує особистостей, здатних свідомо діяти, приймати власні рішення, швидко адаптуватися до змін».

ТЕХНОЛОГІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОВІДНОЇ ІДЕЇ

Відомо, що складовими успішної людини є освіченість, культура, соціальна адаптація та творча самореалізація. Саме на формування таких якостей спрямований компетентнісно комунікативний підхід у навчанні. 

Провідна ідея нашої технології склалася на підставі вивчення досвіду сучасних педагогів, а саме: технології «Створення ситуації успіху» (за А.С.Бєлкіним) з використанням інтерактивних технологій (за О.І.Пометун, Л.В.Пироженко). Взявши за основу створення психологічного комфорту та активну взаємодію в процесі навчання, керуємося такими принципами:

а) кожна дитина успішна;

б) зроби сам, щоб навчитися; 

в) коли вчиш іншого, вдосконалюєш власні знання;

г) кожна думка, висловлена учнем, має право на існування й варта уваги.

При цьому зміст навчальної діяльності, згідно з моделлю нашої технології «Навчаюся для успішного життя» (див. Додаток 1), вибудовуємо за ієрархією:

Ø мотивація: сучасне суспільство надає багато можливостей стати успішною людиною, але для цього потрібні знання, інтелект, уміння  спілкуватися, сформована активна життєва позиція через навчання в дії;

Ø мета діяльності вчителя: створити ситуацію довіри та успіху, бо тільки в таких обставинах дитина «розкривається», може повірити у свої можливості, реалізуватися як творча особистість, сміливо продемонструвати свої здібності;

Ø форми організації: парна, групова, індивідуальна на різножанрових уроках (інтерактивна лекція, прес-конференція, урок-практикум, урок-подорож тощо);

Ø методи: словесні, частково-пошукові, репродуктивні, пояснювально-ілюстративні;

Ø прийоми: редагування, переклад тексту, рольові ігри, взаємоопитування, ситуативні діалоги тощо;

Ø очікувані результати: учень-випускник не тільки володіє знаннями, уміннями та навичками з предмета, але й уміє формулювати власну точку зору, відстоювати свою позицію, співпрацювати в групі, колективі, мати коло однодумців, бути комунікабельною, толерантною людиною.

Уроки будуємо на підставі рівноправного партнерства і спілкування на творчих засадах з використанням інтерактивних форм та методів: кооперативного навчання (робота в парах, у малих групах, «акваріум»); колективно-групового навчання («мікрофон», «мозкова атака», «незакінчені речення», «навчаючи-учуся»); ситуативного моделювання (розігрування ситуацій за ролями); опрацювання дискусійних питань (дискусія).

Саме навчання в дії допомагає налагодити взаємостосунки, які ґрунтуються на довірі, відкритості, позитивному сприйнятті освітнього середовища, і виробити установку на продуктивну діяльність. Наприклад, урок української мови в 11 класі на тему «Чи можна уникнути конфлікту між батьками та дітьми?», проведений у формі дискусії, мав на меті навчити учнів дискутувати, обґрунтовувати власну думку, толерантно ставитися до співрозмовника. У ході дискусії учні, запрошені батьки, психолог мали можливість висловитися з даної проблеми. У результаті обговорення було з’ясовано причини непорозумінь та можливі шляхи їх розв’язання.

ІННОВАЦІЇ В ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

        

Такі види діяльності, як конструювання ситуативних діалогів, проведення уроків-практикумів, інсценізація літературних творів, моделювання життєвих ситуацій тощо дають позитивні результати для створення ситуації успіху.

         Ситуативні діалоги формують власну думку, впливають на поведінку учня, вчать ставити проблемні запитання та знаходити відповіді, аргументувати власні погляди. Наприклад:

Ситуація 1. На дискотеці юнак став свідком того, що образили незнайому йому дівчину. Як він поводитиметься? Розіграйте полілог між цим хлопцем,  дівчиною, яку  образили, і тим, хто її образив.

Ситуація 2. Розіграйте діалог про шкідливість тютюнопаління між хлопцем, який не палить, і дівчиною, яка палить.

Допомагає учням адаптуватися в життєвому мовленнєвому середовищі проведення уроків-практикумів (екскурсії по місту, до супермаркету, нотаріальної контори, загсу тощо) і складання тезаурусів до певної теми. Значна увага приділяється культурі спілкування за певних обставин, етикету ділового мовлення

Інсценізація як засіб втілення в образ і можливість передати особистий погляд на того чи іншого героя – один із основних напрямків нашої роботи.

Складання буриме (5-6 кл.), власне продовження художнього твору (7-9 кл.), «самореабілітація» героя (10-11 кл.), спостереження над мовним матеріалом (афоризмами, фразеологізмами, прислів’ями тощо) (5-11 кл.)  сприяють стимулюванню творчого потенціалу учнів, розвитку їх логічного мислення, активізації мовленнєвої діяльності, збагаченню словникового запасу. Наприклад:

а) пофантазуйте, як надалі складатимуться стосунки між Павликом і Захарком, героями оповідання С. Черкасенка «Маленький горбань» (6 кл.);

б) підготуйте монолог-виправдання Г. Многогрішного «Чому я вбив Медвина?» (11 кл.).

Робота з даної проблеми  знаходить відображення і в позакласних заходах: проведенні Тижня української писемності, вечорниць, конкурсно-розважальних програм, літературних свят, мовознавчих турнірів тощо.

Здібні учні не просто поглиблюють знання, а проводять під керівництвом учителя тренінги, комунікативні ігри, індивідуальні та групові заняття, консультації для школярів з різним рівнем підготовки. Склалася певна система щодо формування комунікативної компетентності  школяра, яка дає вже позитивні результати (див. Додаток 2).

ПРОБЛЕМИ ТА ТРУДНОЩІ ЩОДО ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ:

Ø    Психологічна закритість дітей для ведення діалогу (полілогу) через недовіру як до вчителя, так і до однокласників. Створюючи «ситуацію успіху», долаємо цей бар’єр і викликаємо учня на відверту розмову.

Ø    Втрата зацікавленості учнів до художнього читання через надмірне захоплення телекомунікаціями, відповідно збіднюється образність, виразність мовлення, набуває популярності молодіжний сленг. Необхідно залучати дітей до таких форм роботи: відвідування театру, картинних галерей, вокальних, хореографічних, театральних студій, дискусійних клубів, школи лідера, організовувати походи, екскурсії тощо.

Ø    Учні гімназії працюють у російськомовному режимі, україномовне спілкування звужується до меж урочного часу, що викликає мовленнєві труднощі. Вбачаємо вихід із ситуації у пропаганді повсякчасного спілкування українською мовою.

Таким чином, вважаємо, що нормативно-правова база та науково-теоретичне і практичне забезпечення вивчення мови і літератури сприяють активізації мисленнєво-творчої діяльності, формуванню комунікативної компетентності, вихованню успішного, конкурентноспроможного громадянина України, здатного вийти на міжнародний рівень.

Шляхи формування мотивації  навчальної

діяльності учнів на уроці

Проблема формування мотивації навчання завжди була актуальною в педагогіці й методиці. Навчальна діяльність є основною формою активності учня, яка спрямована на  зміну себе самого як суб’єкта навчання.

Як відомо, зміст навчання, його значущість для школяра є підґрунтям мотиваційної сфери.  Згідно з принципом єдності свідомості й діяльності, сформульованого С. Л. Рубінштейном,  навчальна дія складається з двох компонентів: мотиваційного (спонукання) та виконавського. На початковому етапі навчання полягає в дії за зразком, поступово переходячи до творчих дій.

Мотивація за своєю суттю є результатом складної взаємодії мотивів – цілей, пізнавального інтересу, соціальних, моральних, практичних мотивів тощо. Мотив проявляється в навчанні у вигляді ставлення учня до певних дій, у результаті виконання яких формуються відповідні компетентності. Інакше кажучи, мотив навчання – це спрямованість учня на різні напрямки навчальної діяльності. Активність  школяра може бути спрямована на  роботу із власне досліджуваним об’єктом (лінгвістичним, математичним тощо) або на стосунки з іншими людьми. Відповідно до цього психологи виділяють дві великі групи мотивів:

1) пізнавальні мотиви, пов’язані зі змістом навчальної діяльності та процесом її виконання;

2) соціальні мотиви, пов’язані з різними соціальними взаємодіями учня з іншими людьми.

         Зазначимо, що вікові особливості значною мірою впливають не тільки на вміння навчатися, а й на мотивацію до навчання. Якщо молодший шкільний вік характеризується перевагою пізнавальних мотивів у навчанні, то для дітей середнього шкільного віку характерним є зміцнення пізнавальних мотивів, а також спостерігається активне прагнення підлітка до самостійних форм навчальної діяльності та активізуються й усвідомлюються соціальні мотиви навчання. У старшому шкільному віці зміцнюються широкі пізнавальні мотиви, що виявляється в прагненні до самоосвіти, самовдосконалення. Однак на перший план на  цьому етапі  виходять соціальні мотиви, які стають більш диференційованими.

Створення мотивації навчання є ефективним чинником для  проведення якісного уроку, який є основною формою організації навчальної діяльності. Учневі необхідно створити таку ситуацію, щоб він був зацікавлений у вирішенні поставленого завдання. При цьому пропонуємо наступні рекомендації, впровадження яких сприятиме створенню мотиваційних моментів на уроці:

Ø         Враховувати суб’єктивний досвід учнів щодо теми, яка вивчається;

Ø         Використовувати різноманітні форми й методи організації роботи з учнями;

Ø         Спиратися на практичний життєвий досвід, конкретні приклади,  пов'язані з навчальним матеріалом;

Ø         Враховувати вікові та психологічні особливості класу;

Ø         Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як в особистій роботі, так і в роботі всього класного колективу;

Ø         Стимулювати учнів до використання різноманітних способів виконання завдань без побоювання помилитися;

Ø         Створювати на уроці ситуацію успіху, залучаючи до роботи дітей з різним рівнем підготовки;

Ø         Заохочувати школярів до самостійного виконання завдань, відзначати й підтримувати всі прояви діяльності, що сприяють досягненню поставленої учнями мети;

Ø         Створювати на уроці педагогічну ситуацію спілкування, що сприятиме формуванню комунікативної компетентності, а також виявленню ініціативи, самостійності та винахідливості в роботі;

Ø         Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, що дізналися, чого навчилися, а й те, що сподобалося (не сподобалося) і чому, що було вдалим і не дуже, що хотіли б виконати ще раз, що, можливо, зробити по-іншому тощо;

Ø         Оголошуючи домашнє завдання, повідомляти не лише його зміст і обсяг, а й давати конкретні рекомендації щодо його раціонального виконання.

1.     Бесіда

У вступній бесіді вчитель окреслює коло питань, які розглядатимуться на уроці. При цьому він спирається на знання і суб’єктивний досвід учнів, наводяться цікаві приклади з життя та парадоксальні ситуації, демонструється зв'язок матеріалу, що вивчається, з раніше вивченим. Учитель указує на практичне значення теми, яка розглядається.

2.     Створення проблемної ситуації

Цей прийом полягає у постановці проблемного запитання, демонстрації експерименту чи пропонуванні до уваги дітей певної логічної суперечності, для розв’язання та пояснення яких у школярів не вистачає знань. Таким чином виникає потреба у вивченні нового матеріалу або доповненні, поглибленні вже відомих понять і явищ.

3.     Використання технології «Мозкова атака»

Даний метод полягає в колективній творчій роботі з розв’язання певної складної проблеми, що передбачає вибір з кількох можливих варіантів. Усі учні об’єднані спільною роботою над пошуком істини. Розмірковуючи над поставленою проблемою, висуваючи гіпотези, доповнюючи або спростовуючи ідеї один одного, учні доходять спільного висновку.

Алгоритм дій:

а) Формулювання проблеми, визначення завдань, терміну обговорення пропозицій.

б) Висування ідей, суджень, реєстрація їх на дошці.

в)Обґрунтування ідей їхніми авторами, загальне обговорення: правильність, доцільність, оригінальність. Вибір найкращої ідеї.

г) Обґрунтування остаточного вибору. Підбиття підсумків роботи.

  

4.     Опрацювання текстів періодичних видань, художньої та науково-популярної літератури

Пропонуючи учням для активізації роботи й зацікавленості статті з періодичних видань, де розміщено матеріал, що стосується теми уроку, учитель просить звернути увагу на відповідну інформацію, наголошуючи на її доцільності та корисності при вивченні навчального матеріалу. Використовуючи уривки з художніх текстів чи науково-популярної літератури, учитель може переслідувати різні цілі: для ілюстрації пояснюваного матеріалу, постановки запитання, закріплення вивченого.

5.     Використання технології «Незакінчене речення»

На початку уроку школярам пропонують аркуші учнівської роботи «Мої думки»  та пояснюють, що кожен має самостійно закінчити запропоновані речення. Ці речення стосуються теми уроку, і учні мають достатньо знань та власного досвіду для висловлення своїх думок. Після завершення роботи деяким учням пропонується зачитати власні відповіді. Учні повинні бути готові обговорити відповідь товариша або попросити його аргументувати власний варіант закінчення речення. Підсумовуючи результати роботи, учитель робить висновок і повідомляє класу мету та завдання уроку.

6.     Виготовлення саморобних наочних посібників

На початку вивчення теми учні одержують перелік наочних посібників, які вони можуть виготовити. Це можуть бути саморобні прилади, моделі, малюнки, карти, таблиці, схеми тощо. По закінченні роботи варто зробити виставку дитячих витворів з можливою презентацією перед учнівською та вчительською аудиторією.

7.     Виконання творчих завдань

Учням пропонується питання на кшталт: «Що станеться, якщо….?» Такі питання, як правило, містять парадоксальні ситуації. Діти можуть самостійно добирати подібні питання, ставити їх однокласникам, обговорювати, відстоювати власну позицію, використовуючи знання з предмета.

Мотивує учнів до навчання і робота з кросвордами, сканвордами,  чайнвордами, загадками, починаючи від розгадування і закінчуючи самостійним їх складанням.

Сприяє мотивації до навчання і написання оповідань, казок, есе, віршів, нарисів з використанням знань з предмету.

8.     Створення ситуації успіху

У дитини виникає бажання вчитися, коло вона відчуває радість від подолання труднощів, від опанування певної сходинки на шляху до здобуття знань. При цьому виникають складнощі з невстигаючими учнями, яким важко засвоїти новий матеріал. Отже, пропонуються такі прийоми, як: дозування викладу навчального матеріалу, поступовий перехід від репродуктивних до творчих методів навчання,  дія за алгоритмом, виконання вправ з ключами, заохочення роботи учнів середнього рівня вищим балом, чіткий і логічний поділ виучуваного матеріалу на частини, опрацювання і запам’ятовування основних термінів та ключових слів з теми, використання наочності тощо.

9.     Діяльнісний підхід до навчання

Діяльнісний підхід до навчання передбачає практичну діяльність учнів на уроці чи в позаурочний час. При цьому навчальна діяльність учнів може здійснюватися під керівництвом учителя (учні за допомогою наставника визначають усі етапи своєї роботи, планують її, отримуючи поради чи рекомендації з боку вчителя), самостійно (учитель виступає в ролі консультанта). При самоосвітній діяльності учень керує своєю пізнавальною діяльністю самостійно, виконуючи її відповідно до своїх знань, цілей, мотивів.

10.            Прийоми екстраполяції

Прийоми екстраполяції базуються на функції мозку прогнозувати. Уміння переносити наявні знання, вміння, способи діяльності в іншу ситуацію – яскрава ознака творчого мислення. Тут можуть бути використані прийоми перенесення об’єкта в уявне майбутнє, довільне перенесення параметрів, прийом парадоксів, розгляд об’єкта з різних боків, цілісне бачення проблеми тощо.

11.            Використання пізнавальних ігор та ігрових ситуацій

Пізнавальні ігри та ігрові ситуації сприяють пожвавленню роботи учнів на уроці, активізують пізнавальну діяльність школярів. Ігрових ситуацій можна створити безліч, це і введення казкових героїв у навчальний процес, і конкурсні змагання між командами чи окремими учнями, й ігри зі словами чи літерами тощо. Кожен учитель добирає такі ситуації відповідно до навчального матеріалу, його місця у вивченні теми,  віку та підготовки учнів, їх психологічних особливостей.

12.            Прийоми роботи з текстом (або окремими реченнями)

Серед прийомів роботи з текстом для мотивації навчальної діяльності можна назвати такі, як вправи на редагування речень чи тексту, на внесення певних змін у текст чи речення, на порівняння різних текстів щодо їх змісту чи побудови тощо.